Get Adobe Flash player

Лічильники

Реклама

Баннер
Баннер

ДАЖБОЖА ВІРА І “ВЛЕСКНИГА”

Орій БЕЗВЕРХИЙ

ДАЖБОЖА ВІРА І “ВЛЕСКНИГА”

Уривок

 

Розділ 2. ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ „ВЛЕСКНИГИ”

 

            Проблеми, пов’язані з походженням “Влескниги”, відомі давно. Вони обговорювалися у дискусіях, мають свої пояснення як прибічниками автентичності (справжності) „Влескниги”, так і її супротивниками. Метою цієї частини праці є перерахувати ці проблеми, зважити аргументацію сторін та, якщо є потреба, запропонувати нові варіанти їх розв’язання.

 

            2.1. Чому „Влескнига” була невідомою в царській Росії?

            Першою проблемою, пов’язаною з “Влескнигою”, є відсутність відомостей про неї у дореволюційний час. Якщо дощечки „Влескниги” дійсно перебували у володінні дворянської родини (князів Куракіних чи Донець-Захаржевських, як пише Б.Яценко [1, с.217]), чому їхні власники не повідомили про це науковців? Чому не внесли до каталогів стародавніх писемних текстів, які велися у наукових установах Російської імперії? Чому не демонстрували дощечки освіченому загалу як унікальні експонати своєї приватної колекції?

            Заради справедливості слід зазначити, що існує категорія колекціонерів, які ховають свої колекції та наодинці втішаються своїми скарбами. Разом з тим, на перший погляд, дивно, що дощечки „Влескниги”, змінивши лише у ХХ столітті принаймні двох відомих нам власників (господаря маєтку, де дощечки були знайдені та Алі Ізенбека, який їх знайшов), обидва рази нібито опинилися в руках людей саме такого, досить рідкісного, замкненого психотипу.

            Про приналежність Алі Ізенбека до типу людей, які ховають від загалу свої скарби і тішаться ними наодинці, свідчить його ставлення до дощечок, якщо вони справді існували. За словами Ю.Миролюбова, Алі Ізенбек, потрапивши в еміграцію до Бельгії, до кінця свого життя жив відлюдкувато, ні з ким з білоемігрантів не спілкуючись. Богдан Сушинський [12, с.11] вважає, що повідомлення про такий спосіб життя і таку поведінку володаря дощечок лише посилює підозру і недовіру. Про таємне володіння таємничими дощечками якоюсь дворянською родиною до революції він пише: „…я не уявляю собі освічених людей, які, маючи у себе вдома дощечки з таємничими текстами якоюсь давньослов’янською мовою, поводилися б так, як повелися володарі того помістя, в якому, в мішку під руїнами, знайшов їх полковник Алі Ізенбек” [12, с.12].