Get Adobe Flash player

Лічильники

Реклама

Баннер

Споконвічна традиція вшанування живих і загиблих захисників рідної землі

Здавна слов’яни, як і інші народи, були змушені воювати, це була частина повсякденного життя, тому володар грому і блискавки, легендарний пращур слов’ян - Перун зображувався зі зброєю у одній руці та рогом достатку – у іншій.

 

Наші славетні предки були принциповими противниками рабства, їх духовні вірування були гуманістичними, тому слов’яни не були занадто войовничим народом, ніколи не намагалися поневолити інших, але й себе не дозволяли ображати, ворогам завжди давали достойну відсіч. Християнські літописи зберегли навіть прислів’я прадавньої перемоги наших предків над жорстокою іудейською державою – Аварським каганатом.

«Ще й зараз кажуть: «погібоша акі обри» - написав літописець Нестор на початку «Повісті буремних літ». Вихідці з Кавказу, авари (обри), прийнявши іудаїзм і перейнявшись надлюдською жорстокістю кровожерних біблейських міфів, прославилися надзвичайною садистською люттю, до якої наближається сучасна рашистська Лугандонія. Не будемо смакувати гидотні знущання обрів над слов’янськими жінками й дівчатами, але закінчилися вони тим, що «міжнародний контингент» слов’янських військ (а за європейськими джерелами у побитті аварів приймали участь і племена германців) повністю знищили Аварський каганат.

Трохи пізніше, завдаючи удари у відповідь, Київська Русь майже знищила ще одну могутню жорстоку іудейську державу – Хазарський каганат, але тут перемога була недовгою. Відчувши себе «великим переможцем» після перемоги над Хазарією, князь Святослав Хоробрий недооцінив свої сили і розпочав війну з ще історичним ворогом Русі – християнською рабовласницькою Візантійською імперією. Тактично війна спочатку здавалася виграшною, але військо Русі було загублено, що й призвело до державного перевороту. Вбивши синів Святослава владу захопив хазарін Володимир Малкович (Хреститель), який проголосив себе каганом, а після того вогнем і мечем насаджував чужинську грецьку (холопську) віру.
До речі, саме завдяки візантійським літописцям ми й можемо достовірно знати про День Перуна. Зачинившись у городищі (фортеці) русичи всю ніч пили вино і співали войовничих пісень. На ранок вони вийшли з городища і на чолі з князем Святославом завдали нищівного удару грецькому (візантійському) війську, незважаючи на десятикратну перевагу ворогів.

Ставлення християн і язичників до військових дій має принципову різницю. Християнин у своєму житті керується думками про особисте «спасіння», гріхи, рай, пекло, тому він і не дуже завзято воює, бо ж смерть може завадити «спасінню», а ось язичник воює заради виживання і кращого життя нащадків, для язичника головне – нащадки, бо ж після смерті тіла, він продовжує жити у них, а не у вигаданому єврейському раю.

Природна мудрість з часом була майже витіснена егоцентричним християнством, що призвело до духовного зубожіння, покірності поневолювачам та знищенню демократії, але всупереч чужинській ворожій вірі українці зберегли традицію вшанування живих,  мертвих, і ненароджених захисників Матері Сирої Землі. В день Перуна дозволяється випити трохи вина, пригадати славні діяння сородичів.

Традиційно кульмінацією поминок є тризна, культова трапеза, під час якої на стіл подаються найкращі страви і знову ж таки вживається вино. На могилах воїнів прийнято залишати непарний букет з квітів, також прямо на могили проливається «від себе» (через руку) культовий напій.
Голова Слов’янської духовної течії «Великий Вогонь» Князь Огін під час вечірнього богослужіння до Дня Перуна проголосив, цитуючи легендарного предка волхва Межибора: «Силу візьміть у блискавки! Силу візьміть у грома! Душу дощами скріпіть! Неправді за правду смерть приходить!»

До речі, посвячені Князем Огіном патріоти України проходили найгарячіші битви ганебної гібридної війни. На диво, майже всі посвячені залишились живими, а їх поранення були незначними. Лише один з посвячених Огіном воїнів загинув, але він свідомо обміняв своє життя на життя свого молодого побратима.

Російські генерали ще й досі дивуються, чому їх жорстока православно-муслімська орда змогла продвинутися лише на частку Донецької і Луганської областей при повному сприянні зрадницької злочинної влади. Огніщани не дивуються, вони розуміють, що усі пророцтва Князя Огіна збуваються.