Get Adobe Flash player

Лічильники

Реклама

Баннер

Сумна новина

Коли готувався до друку номер газети "ЯЗИЧNИК", нам стало відомо, що помер Євген Олексійович Павленко, духовний вчитель Князя Огіна, один із кращих українських поетів і філософів ХХ століття... Вічна пам'ять!
Ми публікуємо статтю,  яка була надрукована у нашій газеті рівно два роки тому та присвячена пану Певленку.



Останній з городян

Євген Олексійович Павленко, історик, лінгвіст, людина – яку Князь Огін називає найкращим із своїх вчителів. Вони познайомились у вісімдесят дев’ятому році, молодий парубок з палаючими вогнем очами, та сивий філософ, чиї очі світилися мудрістю. Важко зрозуміти як такі різні за віком люди змогли стати друзями, крім того Євген Павленко розчарувався у людях, а особливо в єдиному своєму учні, не будемо згадувати ім’я (хоча житомиряни знають, що мова йде про А.). Бо ж він писав доноси у КДБ. Саме на передодні Євген Олексійович написав вірша:



Не верим мы ни в Бога, ни в людей,

не ищем славы, странствуя по свету, -

блуждая в сумерках несбывшихся идей,

мы смерти ждем своей,

Отцов убитых дети.



Одна з найліричніших його книжок називається «Останній з городян», це збірка найкращих поезій Павленка за все життя. Збірка вийшла невеличким тиражем, і небагато хто її помітив, але кращі з огніщан її обожнюють.

Сам автор у передмові до своєї книжки написав: «Я – п'ятидесятник. П'ятидесятники від шестидесятників відрізнялися тим, що нікому і нічому не вірили – чим і вижили. Це генерація Василя Земляка, Ліни Костенко, хоч які вони різні. Різний і я… Народився 14 жовтня 1931 року у місті Житомирі. Де і що з батьком достовірно не відомо. У 33-му мене з ніг збив голод: ще й тепер пам'ятаю ті ночовки, в яких лежав майже три роки…»



1933

… Маля спинається на ноги –

та й пада:

голод підкосив.

А батько вмер десь на дорозі,

і мати зовсім вже без сил

не може вмерти:

у неї діти –

малії діти, опухлі діти.

Хтозна, чи зможуть ще й ходить?

За життя Павленко змінив багато професій, до того, звичайно, вчився в школі: спочатку в №1 (на Мальованці – районі, який вважався бандититським) у місті Житомирі, з якої у 1948 році його обуло виключено без права вступу до інших шкіл. Була видана довідка – «виключений зі школи за грубі порушення правил учнів». Коли вже дорослий його приятель почув про цей випадок, то спитав:

- Щоб з Мальованської школи бути виключеним, потрібно було не менш як двох вчителів вбити. Невже ти саме це скоїв? – Ні, - відповів Євген. – Я навіть у той день у школі не був, коли те «грубе поушення правил учнів» трапилось. Через якійсь час до нього прийшов колишній одноклассник і сказав: «я піду до директора, зізнаюсь, що це я зірвав «Піонерську газету»». – Мовчи, - наказав юний «порушник». – Для мене вже одна честь, а ти іди вчись». Павленка таємно прийняв у вечірню російську школу чех Долечик. Відтоді і почався його шлях як носія слов'янської ідеї.

Я славянин. Вы не узнали

во мне певучих гордых дней.

Моя тоска мои печали

о ней, о вольнице, о ней!

От моря Русского до Рима

чрез полунощные края –

лодьи, скользящие незримо

и с ними вещий рус бо Ян.

Рокочут струны гуслей звонких,

разносит эхо по лесам

на диво алчущим потомкам –

среди которых я и сам –

хор дивный.

Мужи и девицы –

глаза отвагою горят –

глядят, как спорят с ветром птицы.

Идут, плывут за рядом ряд.

Євген Олексійович Павленко і зараз продовжує працювати. Ми щиро бажаємо здоров’я, довголіття, вчимося його розуму, відвертості та спраги до істини!