Get Adobe Flash player

Лічильники

Реклама

Баннер

Мечеслав Рисич

ОТВЕРЖИЧІ

 

ОТВЕРЖИЧІ

 

Виходять звірі з лісової тиші,

покинувши кубельця чи барліг;

вони, либонь, зробилися тихіші

не з остраху, не з хитрощів своїх, 

а з прислухання. Рев, скавчання, гам

змаліли в їх серцях...

Райнер Марія Рільке.

 „Сонети до Орфея”

 

1

Ми зайшли на хутір глухої ночі. Нас лишалось одинадцять. Дві доби переховувались на острові, в болоті, біля бобрової заплави. Старшина був важко поранений, ці дві доби він не приходив до тями. Його лихоманило. Лихоманило нас усіх. В одного бійця, мого побратима, кілька годин носом йшла кров і ніхто не міг цього припинити. Землі тут гиблі, так нам здалося спочатку. Так нам здалося, оскільки інакше і не могло б здаватися. Кілька днів ми всі нічого не їли, крім лісових ягід і комах. І пили гнилу болотяну воду.

 

БИЛІНА

БИЛІНА

 

Частина 1

 

Довго ніч меркне. Зоря світло запалила, мгла поля вкрила, спів солов'їний стих, говір галок пробудився. Поля черленими щитами перегородили русичі великі, іщучи собі честі, а князю слави.

 

"Слово о полку Ігоревім"

 

 

Шурхіт трави, шерхотіння листя - моя батьківщина. Раніше і я там був - високо, серед листяного шерхоту, але це - спогади з іншого життя. Де я? Я посеред свого світу, довкола мої брати. Високо в небі - вітер, попід хмарами. Раніше і я був там, ближче до вічного, первобутнього - ближче до неба. Тоді було тепліше… Мені було не гірше і не краще - просто, по-іншому. Зараз - нові часи, старого вже не повернути - та я і не шкодую. А зараз я посеред свого світу, довкола - мої брати. У кожного з нас - різний життєвий шлях, але всі ми - зараз тут, отже - брати.

Понад нами, власне - між нами і сивим небом височіє наш віковічний Батько. Я сам прожив небагато, але й немало, пережив достатньо, але порівняно з моїм Святим Батьком - я не жив взагалі. Він дуже старий, і, мабуть, ще пам'ятає юність цього сивого неба. Іноді Він співає веселі, страшні і світлі пісні - пісні початку часів. Від цих пісень перехоплює подих і я беззвучно підспівую Йому хриплуватим на вітру голосом. Мій Батько - мудрий, мужній, міцний

 Є давній переказ, мені колись розповідали. Мені казали, що я прожив одне літо. Мені важко сказати, але мабуть так воно і є. Мені переповідали давній переказ: тисячу літ назад мій Батько був таким самим, як кожен з нас - я і мої брати. Я дивлюся в гору - мені перехоплює подих. Невже це правда? Важко в це повірити, але треба вірити - давні перекази не брешуть.

 

ВОЇН СВІТЛА

ВОЇН СВІТЛА

 

 

            Це справжній боєць. Стійкий мужній воїн. Охоронець життя. Він не пам'ятає свого минулого, оскільки минулого в нього - немає. Власне, він тільки зараз починає усвідомлювати, де опинився, куди потрапив і що йому заповідали. Сумніватися в заповітах - безглуздо, оскільки нічого крім цих заповітів він і не знає. За сумнівами криється вагання, а це - небезпека, яка може обернутися загибеллю. Заповіти - це найперші, найважливіщі знання, а ще він відчуває все довколишнє.

            Це справжній боєць світла. Міцний, витривалий, повністю відданий справі. Закутий в глухий твердий панцир, з нездоланним прагненням життя в середині, в самій душі. Власне, це все, з чого він складається - панцир ззовні та нестримна воля до життя всередині. А ще є заповіти, які допомагають. Спогадів немає.

 

ХОРВАТА ДІБРОВА

ХОРВАТА ДІБРОВА

 

 

ЧАСТИНА 1

Гречкосій

 

Давно це сталося. Багато часу минуло з тієї пори, зараз важко і пригадати… Та є таке, що не забудеш. І хотів би, а не забудеш ніяк - воно з голови не йде.

То ж, коли-но тільки, як війна скінчилась, прийшли до нас з чужинських земель володарі і поставили своїх управителів. Я то сам не воював - малий був, а батько мій - так він, було, і ярами переховувався, а до дому вертався лише глухою ніччю. Мати його нагодує, а зранку - знов по ярах. Та щось не довго так тривало, бо бачили вже всі, що чужинці беруть гору. Вернувся мій батько, а я на той час вже й старшим став. Стали ми робити по господарству, батько мене одружив, поставили новий зруб і оселився там разом з жінкою. Важко було, бо оброки складали та виконували всякі повинності, але ж ворогів - сила, а я один - що я проти них? Були ж, звичайно, в нашому поселі і ще чоловіки, не всіх війна зажерла, але нас всіх - валка невеличка, а у володаря - ціла рать, та при зброї. Так ми від них потерпали, але ж де там! Корилися. Важко було, але жили якось. Жили ми з жінкою в новому зрубі та в родинній злагоді.

 

СОКОЛИНА ЛЕГЕНДА

Мечеслав Антон Рисич

 

СОКОЛИНА ЛЕГЕНДА

Ця пісня мала стати прощальною. Ніколи до цього мій голос не був таким глибинним, сильним... Ніколи ще раніше не вдавалося так злагоджено... Це була моя остання пісня. Потім мій спів стих. Я почув кінцівку, наче сторонній слухач. Я ніби зі сторони побачив себе, і свою кохану, що сиділа навпроти і не зводила з мене ніжного погляду... сповненого смутком... М’яке пір’я на плавному вигині її шиї вабливо огортало плечі, прикрашаючи її теплі лагідні груди темними плямочками-намистом. В ці останні миті я кохав її, як ніколи до цього. Вся її зворушлива краса била струнко в моєму серці і я притиснувся до неї затамувавши подих. Почув, як швидко калатається її сердечко... Вона ніжно горнулася до мене. Кожна її пір’їнка була дорога мені в цю останню мить. Вона хотіла мене ближче... Але я мусив її покинути. І часу вже не лишалося... Останній погляд... Я заглянув в глибину ока коханої... Погляд, сповнений тривоги, туги і невизначеності... Ще раз провів клювом по її пухнастому пір’ячку... Я відчував її потрібною, як ще ніколи раніше, але мав залишити.