Get Adobe Flash player

Лічильники

Реклама

Баннер
Баннер

Випуск від 12.05.2011

 

Шановні читачі!

Вітаємо вас з минулими травневими святами! Бажаємо вам усього найкращого і світлого!

Вибачаємось, що в минулому випуску «ЯЗИЧNИКА» сталася прикра помилка. Повідомивши про те, що на останній сторінці ви зможете прочитати першу главу нової редакції вчення «Великого Вогню», ми випадково забули її надрукувати. В цьому випуску на останній сторінці ви зможете прочитати перші три глави вчення. Також були деякі незначні помилки у статті «Язичницька столиця України XIX століття». Тему буде продовжено, на запитання нашої газети погодився відповісти відомий у Житомирщині краєзнавець, працівник управління культури Коростишівської районної адміністрації Володимир Сливінський. Інтерв’ю з ним читайте в наступному випуску.

 

Як я прийшов до рідної віри

 

Як я прийшов до рідної віри

    Заклопотаність сучасної людини зводиться, в основному, до того, щоб все встигнути, всього скуштувати, більше заробити і вигідніше потратити, випередити інших у чомусь і, взагалі, стати таким, яким себе уявляєш. Чи варті такі цілі людського життя? Задумаємось на хвилину. Все це веде до численних конфліктів серед яких конфлікт «ставання» посідає чільне місце. Ти не такий, яким хочеш бути, а це прикрість, це страждання. Наше «я» весь час займається тим, що порівнює себе з кимось, свої здобутки з чиїмись. Якщо результат порівняння не на нашу користь - це страждання, намагання довести щось собі і іншим. Ми «тікаємо» від більш складних життєвих питань, ховаємось від них наче страус, головою в пісок.

    Навіть опинившись серед природи, десь за межами міста, відірваними від своєї щоденної діяльності, люди, здебільшого продовжують жити за такими ж правилами. Навіщо ж тоді їм «тачки», «мобілки», ноутбуки і інші атрибути цивілізації серед поля, лісу, на острові і т.п. Їх поведінка в природних умовах вже не є адекватною, вона стає, очевидно, безглуздою тому, що перетворюється на погоню за задоволеннями. Це спроба досягти радості, про яку людина пам’ятає зі свого минулого. Та спроба ця марна, бо викликана думкою, це намагання, зусилля. Не буду продовжувати тут ці розмірковування, вони вимагають більше часу і місця. Хотілось би докладніше описати власні спостереження та почуття, що схилили мене до рідної віри і Великого Вогню. Саме наш споконвічний зв’язок з матінкою Природою спонукає до такого вибору.

 

ОТРЫВОК ИЗ КНИГИ РОМАНА ШИЖЕНСКОГО «INDIGENOUS RELIGIONS «РУСЬ ЯЗЫЧЕСКАЯ»: ЭТНИЧЕСКАЯ РЕЛИГИОЗНОСТЬ В РОССИИ И УКРАИНЕ ХХ – ХХІ ВВ.»

ОТРЫВОК ИЗ КНИГИ РОМАНА ШИЖЕНСКОГО «INDIGENOUS RELIGIONS «РУСЬ ЯЗЫЧЕСКАЯ»: ЭТНИЧЕСКАЯ РЕЛИГИОЗНОСТЬ В РОССИИ И УКРАИНЕ ХХ – ХХІ ВВ.»

 

МАТЕРИАЛЫ ИНТЕРВЬЮ

 

Г.Н. Боценюк

(Князь Огин)

 

  1. 1.       Сообщите сведения о себе: возраст, пол, социальное положение, образование, место жительства;

Родился в 1971 году в семье служащих, закончил факультет Журналистики Киевского Государственного Университета имени Тараса Шевченко, являюсь руководителем Славянского духовного движения «Великий Огонь». Являюсь директором юридической фирмы. Живу в Киеве.

  1. 2.       Что такое «язычество» в Вашем понимании?

На этот вопрос ответить легко, но вместе с тем и очень сложно. У академика Рыбакова есть одна удачная фраза (у него есть еще несколько удачных фраз, но об этом позже), так вот, он сказал: «Нет более туманного и неопределённого термина, чем «язычество»; возникнув в церковной среде, он первоначально означал всё дохристианское и нехристианское; им покрывалась и ведическая гимнография Индии, и литературно обработанная мифология классической Греции, и годовой цикл славянских или кельтских аграрных обрядов, и шаманство сибирских охотников. Если мы говорим о язычестве, то в первую очередь мы понимаем язычество славянское, а в более широком смысле  – язычество славян, балтов и скандинавов, так как их культы были во многом схожи, но имели и важные отличия. В моём понимании, язычество – это система моральных ценностей, мировоззрение, культура и обычаи славян не утратившие свою самобытность, не засорённые пластами чуждой духовной культуры.

 

Малюйте писанки! Даруйте їх від чистого серця!

Життя людини наповнене традиціями, без яких воно здавалося б сірим і похмурим. Що для нас Великдень? Для більшості – це таємниця випікання смачної бабки і весела гра крашанками. Ще малою почула про прадавню традицію – малювати на Великдень писанки. А що воно таке дізналась нещодавно, коли з друзями вирішили навчитися цьому мистецтву.

Культ писанки тісно переплітається з пошаною яйця, яке в усіх куточках планети вважали джерелом життя і початком світу. Яйце – символ зародження, знак життя, воскресіння, символ сонця. Згадаємо українську казку «Яйце-райце», з якого виходять на білий світ сотні корів. Яйце використовували і у хліборобських обрядах, бо вірили у його силу викликати пробудження землі, сприяти зростанню. На день св. Юрія крашанки катали по полю, а потім закопували у землю. Особливу силу мало яйце на Великдень.

У народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, поки люди писатимуть писанки». Історія писанки сягає глибокого минулого, початок  традиції потрібно шукати у первісно-родовому ладі. Виникнення і розквіт писанкарства тісно повязаний з культом предків і солярним культом. Праписанками були камінці з нанесеними на них примітивними малюнками: хвильками, зигзагами, колами, ромбами, стрічками тощо. На зміну каменю приходить кераміка. За підрахунками В. Мицика в Україні знайдено близько сорока керамічних писанок. Перші писанки були, як качине яйце, порожні і з пустим отвором з тупого кінця. В цей отвір вставляли невелику глиняну кульку і отвір заліплювали, отримуючи ритуальне брязкальце. Брязкальця мали чорну, жовту, коричневу, білу оздобу і використовувались для відлякуння злих духів. Значний інтерес мають писанки на яйцях птахів, але через свою нетривкість вони майже не збереглися. Залишки шкарлуп в кургані ІІІ-ІІ тис. до н.е. свідчать про існування культу яйця у наших пращурів. Найдавніші українські писанки зберігаються в Музеї етнографії та художніх промислів м. Львова. Вони датуються 1882 р., с. Острів (Львівщина). Писанки зібрані і в Музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), в Коломиївському музеї народного мистецтва та ін. Розквіт інтересу до писанкарства припадає на кінець ХІХ – початок ХХ сторіччя, з поступовим спадом за часів СРСР. З набуттям незалежності змінилось і ставлення до сакральних джерел України.

 
Еще статьи...