Коли готувався до друку номер газети "ЯЗИЧNИК", нам стало відомо, що помер Євген Олексійович Павленко, духовний вчитель Князя Огіна, один із кращих українських поетів і філософів ХХ століття... Вічна пам'ять!
Ми публікуємо статтю, яка була надрукована у нашій газеті рівно два роки тому та присвячена пану Павленку.
Останній з городян
Євген Олексійович Павленко, історик, лінгвіст, людина – яку Князь Огін називає найкращим із своїх вчителів. Вони познайомились у вісімдесят дев’ятому році, молодий парубок з палаючими вогнем очами, та сивий філософ, чиї очі світилися мудрістю. Важко зрозуміти як такі різні за віком люди змогли стати друзями, крім того Євген Павленко розчарувався у людях, а особливо в єдиному своєму учні, не будемо згадувати ім’я (хоча житомиряни знають, що мова йде про А.). Бо ж він писав доноси у КДБ. Саме на передодні Євген Олексійович написав вірша:
Не верим мы ни в Бога, ни в людей,
не ищем славы, странствуя по свету, -
блуждая в сумерках несбывшихся идей,
мы смерти ждем своей,
Отцов убитых дети.
Одна з найліричніших його книжок називається «Останній з городян», це збірка найкращих поезій Павленка за все життя. Збірка вийшла невеличким тиражем, і небагато хто її помітив, але кращі з огніщан її обожнюють.
Сам автор у передмові до своєї книжки написав: «Я – п'ятидесятник. П'ятидесятники від шестидесятників відрізнялися тим, що нікому і нічому не вірили – чим і вижили. Це генерація Василя Земляка, Ліни Костенко, хоч які вони різні. Різний і я… Народився 14 жовтня 1931 року у місті Житомирі. Де і що з батьком достовірно не відомо. У 33-му мене з ніг збив голод: ще й тепер пам'ятаю ті ночовки, в яких лежав майже три роки…»
1933
… Маля спинається на ноги –
та й пада:
голод підкосив.
А батько вмер десь на дорозі,
і мати зовсім вже без сил
не може вмерти:
у неї діти –
малії діти, опухлі діти.
Хтозна, чи зможуть ще й ходить?
За життя Павленко змінив багато професій, до того, звичайно, вчився в школі: спочатку в №1 (на Мальованці – районі, який вважався бандититським) у місті Житомирі, з якої у 1948 році його обуло виключено без права вступу до інших шкіл. Була видана довідка – «виключений зі школи за грубі порушення правил учнів». Коли вже дорослий його приятель почув про цей випадок, то спитав:
- Щоб з Мальованської школи бути виключеним, потрібно було не менш як двох вчителів вбити. Невже ти саме це скоїв? – Ні, - відповів Євген. – Я навіть у той день у школі не був, коли те «грубе поушення правил учнів» трапилось. Через якійсь час до нього прийшов колишній одноклассник і сказав: «я піду до директора, зізнаюсь, що це я зірвав «Піонерську газету»». – Мовчи, - наказав юний «порушник». – Для мене вже одна честь, а ти іди вчись». Павленка таємно прийняв у вечірню російську школу чех Долечик. Відтоді і почався його шлях як носія слов'янської ідеї.
Я славянин. Вы не узнали
во мне певучих гордых дней.
Моя тоска мои печали
о ней, о вольнице, о ней!
От моря Русского до Рима
чрез полунощные края –
лодьи, скользящие незримо
и с ними вещий рус бо Ян.
Рокочут струны гуслей звонких,
разносит эхо по лесам
на диво алчущим потомкам –
среди которых я и сам –
хор дивный.
Мужи и девицы –
глаза отвагою горят –
глядят, как спорят с ветром птицы.
Идут, плывут за рядом ряд.
Євген Олексійович Павленко і зараз продовжує працювати. Ми щиро бажаємо здоров’я, довголіття, вчимося його розуму, відвертості та спраги до істини!