Відомий поет, старійшина громади "Великого Вогню" м. Київа,  Анатолій Славута-Логвіненко спеціально для нашого сайту написав дуже добрі вірші.

---

Релігія чи опіум – не знаю.
Та шарлатанство – істинно кажу!
Коли попів я бачу вовчу зграю –
Моє обурення переступа межу.

Є Вищий Дух! В мені, в тобі, в мільйонах.
/Чи він пробуджений, чи летаргійно спить/.
Є Вищий Дух у виноградних гронах.
Він в сповітку, а чи в струні гримить.

Є Вищий Дух - вогню цілюща сила,
Що розриває морок небуття.
Вона людині розправляє крила.
І не для вічності, а боротьби й життя!

Молюсь вогню, що вперше вдарив в очі.
І першому печерному – молюсь.
Мій Вищий Дух миритися не хоче
З оманою, що сплюндрувала Русь.

Я – не язичник, не поклонник Будди,
Не ісламіст, ні щирий іудей.
Я просто так собою завше буду,
Людиною, що вірить у людей.

У творчість, не заковану в канони.
У злет душі, як жайвора в степу,
Коли за сором лобити поклони
І руку лизькати безбожному попу.

Є храм Природи, сонцем златоглавий.
У ньому я – не раб. Але й не Бог і цар.
У ньому маю невелике право:
З його квіток свій випити нектар. ---

Господь мене запевне не простить,
Що я рун вірю в нашого Сварога,
Що я хреста затявся не носить,
Ані дешевого, ні щиро золотого.

Насилою на хрест нас повели.
Як і Христа, що розпинають й досі.
Ні, не попи /вони своє взяли!/,
А наші владники й політики гундосі.

Вони цілують лики і хрести.
І присягаються на бібліях нахабно.
Руйнують братолюбія мости
І нами правлять підло і неладно.

І маю я то за незмивний гріх
Перед моїми древніми богами
Побожно слухати христових пустобрех,
Увішаних коштовними хрестами.