Життя людини наповнене традиціями, без яких воно здавалося б сірим і похмурим. Що для нас Великдень? Для більшості – це таємниця випікання смачної бабки і весела гра крашанками. Ще малою почула про прадавню традицію – малювати на Великдень писанки. А що воно таке дізналась нещодавно, коли з друзями вирішили навчитися цьому мистецтву.
Культ писанки тісно переплітається з пошаною яйця, яке в усіх куточках планети вважали джерелом життя і початком світу. Яйце – символ зародження, знак життя, воскресіння, символ сонця. Згадаємо українську казку «Яйце-райце», з якого виходять на білий світ сотні корів. Яйце використовували і у хліборобських обрядах, бо вірили у його силу викликати пробудження землі, сприяти зростанню. На день св. Юрія крашанки катали по полю, а потім закопували у землю. Особливу силу мало яйце на Великдень.
У народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, поки люди писатимуть писанки». Історія писанки сягає глибокого минулого, початок традиції потрібно шукати у первісно-родовому ладі. Виникнення і розквіт писанкарства тісно повязаний з культом предків і солярним культом. Праписанками були камінці з нанесеними на них примітивними малюнками: хвильками, зигзагами, колами, ромбами, стрічками тощо. На зміну каменю приходить кераміка. За підрахунками В. Мицика в Україні знайдено близько сорока керамічних писанок. Перші писанки були, як качине яйце, порожні і з пустим отвором з тупого кінця. В цей отвір вставляли невелику глиняну кульку і отвір заліплювали, отримуючи ритуальне брязкальце. Брязкальця мали чорну, жовту, коричневу, білу оздобу і використовувались для відлякуння злих духів. Значний інтерес мають писанки на яйцях птахів, але через свою нетривкість вони майже не збереглися. Залишки шкарлуп в кургані ІІІ-ІІ тис. до н.е. свідчать про існування культу яйця у наших пращурів. Найдавніші українські писанки зберігаються в Музеї етнографії та художніх промислів м. Львова. Вони датуються 1882 р., с. Острів (Львівщина). Писанки зібрані і в Музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), в Коломиївському музеї народного мистецтва та ін. Розквіт інтересу до писанкарства припадає на кінець ХІХ – початок ХХ сторіччя, з поступовим спадом за часів СРСР. З набуттям незалежності змінилось і ставлення до сакральних джерел України.
Писанка – душа українського народу. Це шедевр, в якій народ вклав свій мистецькій геній, здатність до творчого мислення, художнього узагальнення оточуючого світу. Процес розвитку мініатюри дає змогу спостерігати зміни, що відбувались у мистецтві протягом століть. Писанкарство - надзвичайно цікавий і одночасно недостатньо вивчений вид народних художніх ремесел. У ньому відображено всі сторони життя народу: ужитковість, історія, вірування, естетичні смаки, мрії про довершеність життя. Зміни у традиціях розпису не віталися, і зараз більшість писанкарок намагаються відтворити ті орнаменти, яким їх навчили мами й бабусі. Ось чому писанки, пройшовши довгий шлях у віках, зберегли свій первісний вигляд.
Починають писанкарювати 15 лютого і пишуть аж до Зелених свят, відзначаючи магічними візерунками періоди весняних змін. За традицією писанки пишуть дівчата і жінки. Дівчата пишуть гуртом, щоб прикликати щасливу долю. Господині - щоб у хаті були злагода, здоров'я і достаток. Бездітні жінки – щоб мати дитину, їм радять писати по дванадцять писанок три роки поспіль і роздавати їх дітям. Жінки пишуть писанки вночі, наодинці, коли «діди снують по кутках, пора дітям спати, а нам писанки писати».
Кожна писанка - це маленький світ дива, любові, гармонії і уяви. Тут і небо із зорями, й вода з рибами, й дерево життя, й берегиня, й птахи, й засіяне поле. Все це вималювано в певному порядку, для того, щоби привести наше життя в лад і рівновагу. Символічними знаками людина кличе тепло й добробут, візерунки на писанці стають своєрідною молитвою.
На Поліссі на писанках переважає ясно-червоне тло. Найчастіше на писанці ми бачимо символи: сонце (тепло, найбільша сила, що перемагає зиму й повертає всьому живому весняне пробудження), зоря (небо), дерево (небесна ось, поєднує минуле і майбутне, стійкійсть і рішучість, вершини і низини), триріг (вогонь), квітки (радість, діти), гілка (родючість), кінь (невтомний рух сонця), дубовий листок (чоловіча сила). Кожен колір і орнамент на писанці має своє значення. Поєднані у писанці ці символи творять сакральне послання тому, кому адресована писанка.
У минулому писанка лікувала людей, охороняла хату від блискавки, пожежі, допомагала в полі, сприяла родючості плодових дерев, проводила людей в могилу, захищала від недоброго ока, бідності, дарувала красу і багацтво, надію на щасливе заміжжя.
На Великдень писанками вітають один одного. Дітям дарують світлі, яскраві писанки. Господарям – із зображенням кривульок, безконечників. Старим людям дають писанки з «мостами» і «поясами». Дівчата вручають своїм коханим червону писанку, а хлопці (якщо дівчина дуже подобається) дарують їх хустину чи намисто як натяк на майбутне весілля. Причому тільки на Поліссі дівчина може першою подарувати парубку писанку, а він не може їй відмовити.
Писанки не вживають у їжу, бо це обереги. Подаровані писанки тримають в хаті на почесному місці до наступнного Великодня. Якщо вона ненароком поб’ється, її слід закопати в землю.
Наприкінці березня огніщани і гості житомирської арт-кав’ярні «Кавоманія» мали змогу доторкнутися до стародавнього звичаю - писати писанки. Майстер-клас проводила керівник творчо-мистецької гільдії «Неабищо» Тетяна Шабадей, а зустріч організувала я.
Кудесниця Ладаслава.