На Русі існує звичай на свято Купали, тобто у пору вищого сонцестояння, запалювати на горах та полях вогнища. Звичай цей здавна поширений не тільки серед інших європейських народів, але й взагалі у всій західній Європі. Крім цього, при святкуванні Коляди, яке святкується на протилежному полюсі річного кола, тобто в пору нижчого сонцестояння, теж запалювалися вогні. У південних слов'ян напередодні Коляди спалювалася велика колода, яка називається "бадняк".
В Україні всю ніч перед Різдвом горів у хатах вогонь, місце південнослов'янського бадняка зайняла солома, яку спалюють на другий день свята, або на Новий рік. Згадка про запалювання в давнину на свято Коляди вогнищ зберіглося в деяких колядках, де, наприклад, згадується "диво-дивне, вогнем страшне", говориться про танок навколо вогнища:
"Тамъ же горитъ терновый огникъ,
Колъ огня ходитъ широкий танецъ".
Одним словом, майже у всій Європі в обрядах або в піснях збереглися залишки загального для всіх європейських народів давнього звичаю запалювати вогні в свята вищого та нижчого сонцестояння.
Європейці приписували вогню очисну силу. На цьому уявленні засновані різні обрядові дії, якими супроводжується розпалювання обрядових вогнищ: так у слов'ян поширений звичай проводити худобу через полум'я вогнищ і скакати через купальські вогнища, для упередження себе від негативних впливів, для очищення від хвороб теперішніх і майбутніх. Вогонь купальських вогнищ є символом небесного вогню, джерелом літньої спеки.
Загалом українці приписують вогню очисну сила, що оберігає від хвороб; забезпечує здоров'я, родючість і благополуччя.