Літо в Києві почалося ще в кінці квітня, а 12 травня 2000 року на початку Андріївського спуску рівно о третій годині дня зупинилося таксі, з якого вийшли троє: граціозний молодий чоловік в просторій чорній шовковій сорочці і чорних же брюках, немолодий блондин у бездоганному сірому костюмі з жилетом, екстравагантніше інших виглядав джентельмен з тростиною, на якому був темно-бордовий фрак, а на сліпучо білій сорочці сяяв яскраво-червоний метелик.
Чоловік в сірому костюмі злегка покачнувшись, витягнув з внутрішньої кишені піджаку темні окуляри з круглими лінзами. Кротка інтелігентна посмішка, він ніби вибачався перед своїми супутниками за те, що сонце нестерпно блищить на безхмарному небі, але як тільки окуляри опинилися на його переніссі - праве скло тут же лопнуло і осипалося зі дзвоном на булижники мостової*.
Чоловік у фраку розчавив кінцем тростини найкрупніший осколок і незадоволено зазначив:
- Скільки разів я Вам говорив, Коров’єв, не купляйте собі окуляри, Ви все одно не можете їх носити.
- Містер Воланд, - проворкував молодий чоловік в шовковій сорочці, округлюючи і без того великі зелені очі. - Я ж давно Вам кажу - пора його гнати геть з очей. Він тільки марно витрачає Ваші гроші. Постійно, як нап’ється, купляє собі ці дурнуваті окуляри, незважаючи на те, що Ви заборонили йому робити і те і інше.
- Іноді мені здається, - ні до кого не звертаючись промовив джентельмен, - що єдине, що я не можу зробити в цьому світі, так це відучити пити алкоголіка Коров’єва і відучити ябедничати цього зухвалого кота.
Молодий чоловік втиснув голову в плечі, і, нібито, притиснув вуха. А Коров’єв зняв окуляри і ніяково озираючись, відшукував урну, але нічого такого на його п’яні очі не трапило.
- Не варто кидати їх просто під ноги. Ми знаходимося в культурній країні, - містер Воланд вказав тростиною на сміттєвий контейнер віддалік.
Поряд проходили двоє підлітків, гучно обмінюючись матюками, які заміняли їм усі інші слова.
- Навіть містер Воланд іноді помиляється, - зауважив Коров’єв.
- Ми просто дуже давно не були в цьому місті. До того ж зараз тут процвітає християнство, а це завжди веде до упадку культури, - демонічні очі джентльмена ковзнули по позолоті Андріївської церкви. - Втім, з них і почнемо.
Коров’єв тут же стрепенувся і побіг слідом за парочкою юнаків, а через хвилину він вже підвів їх до Воланда.
- Панове! - доброзичливо посміхнувшись, джентльмен взмахнув тростиною. - Мій помічник вже пояснив вам, що я пропоную вам заробити. Візьміть по 100 гривень
Коров’єв тут же вручив розгубленим парубкам по купюрі.
- А що треба зробити?
- Віднести он в той сміттєвий бак розбиті окуляри.
Коров’єв зняв окуляри (навіть Воланд не помітив, коли він їх вдягнув) і простягнув їх парню, на голові якого була кепка, одягнута задом наперед.
- І все? - здивовано протягнув той.
- Не все. Я ще хочу, щоб увесь тиждень, до вечора наступного четвера, ви обидва не вимовили жодного матерного слова. Зможете? Ось і домовилися.
Воланд потиснув руку кожному підлітку, їм було років 14, не більше, і посміхнувся, оголивши хижі білі зуби.
Парубки пішли викидати окуляри, збуджено перемовляючись між собою. Вони не знали, який тонкий слух був у роботодавців. Якщо виключити усі нецензурні висловлювання, то вони сказали тільки: “В натурі такого лоха не бачив”.
Темне око джентельмена став зовсім чорним, а блакитний заблищав синіми іскрами.
- Ви чули, містере Воланд?
- Звичайно.
Взагалі-то по Андріївському спуску проїзд заборонений, але якщо дуже хочеться, причому терміново, до того ж на “Мерседесі”, то можна. Тому останнім часом це дуже жвава траса.
У темного “Мерседеса” на мить відмовили гальма і він збив двох парней. швидкість, правда, була невелика, і вони відбулися легким переляком і кількома синцями, а ось окуляри потрапили під колесо і перетворилися на труху. Не встигли ще юнаки підвестися і сказати водію все, що вони думають про його стиль водіння, як над ними схилився Коров’єв:
- Містер Воланд завжди попереджає тільки один раз.
- До речі про Америку, - молодий чоловік у шовковій сорочці (він був дуже схожий на величезного кота) задумливо почухав за вухом. - Це правда, що один відомий рок-співак, який зараз там живе, Ваш син?
- Я ніколи не питав тебе, чому Оззі Озборн схожий на тебе, - відповів Воланд. - І ти ж знаєш, що мені не подобаються Британські тумани.
- А жінки?
- Ну що за бридкий кіт! До речі, про жінок, нам треба знайти королеву бала, і для цього у нас є рівно тиждень. В цьому році наш бал буде особливим, і жінка нам потрібна особлива, тому я і вирішив відвідати Київ.
- Я думаю, вони більше не будуть, - повідомив Коров’єв, який підійшов.
- Прогуляймося вниз по цій чудовій вулиці, подивимося на місцевих жінок, - запропонував Воланд. - До того ж я відчуваю запах хорошої кави.
Князь Огін 2000 (набрано з рукописів)
*Згадка про лінзу окулярів, яка лопається, є автобіографічною деталлю. Не зважаючи на дуже поганий зір, Огін не міг носити окуляри, оскільки права лінза окулярів відразу лопалася, як тільки окуляри опинялися у нього на переніссі. Саме тому батько Геннадія і називав його Огін. На лівому оці зору майже не було, краще бачило праве. Саме через поганий зір Геннадій отримав "білий квиток". При цьому в окулярах його ніхто ніколи не бачив.
Радаслава Огінська